— Пора! — лагідно сказав Берн, підводячись.
Арнольд зробив знак пілоту. Дверцята автоматично відкрилися. Зелене поле аеродрому, освітлене потужними прожекторами, розкинулось за бетонованою доріжкою. Берн побачив групу людей, що мовчазно дивились на прибулих.
— Нас зустрічають? — запитав він Евеліну.
Та непевно знизила плечима.
— Не знаю… Можливо, Петер наказав!
Берн зійшов на землю, за ним Евеліна. В ту ж хвилину на Берна накинулось кілька чоловік. Не встиг він отямитися, як па його руках вже клацнули наручники.
Йоган з люттю повернувся до Евеліни.
— Оце така його гарантія?..
Евеліна спочатку оторопіла. Потім гнівно підступила до поліцейських.
— Негайно відпустіть його! Я вам наказую!..
Сухий, довгий агент жовчно засміявся:
— Вона наказує! Ви чуєте!
Поліцейські дружно зареготалися.
Сухий агент ще раз поглянув па фотографію, задоволено хитнув головою:
— Так! Це він — Йоган Берн! В машину!..
Хто вам дозволив? — майже захлинаючись в сльозах, крикнула Евеліна.
— Вас, пані, ми теж просимо їхати з нами.
В цей час з вертольота вийшов Арнольд. Спочатку він вражено подивився на агентів, потім перевів свій погляд на Берна. Обличчя його посіріло. Він підійшов до сухорлявого агента і навідліг ударив його по щоці. Довготелесий оторопіло закліпав очима.
— Негайно відпустіть доктора! — владно наказав Арнольд.
Поліцаї миттю зняли з Берна наручники Старший агент, потираючи долонею червону шоку, перелякано пробурмотів:
— Пане! Ми мали наказ від поліцай-президента.
Арнольд зневажливо подивився на нього, хотів щось сказати, але в цю мить біля них, скрипнувши гальмами, зупинився відкритий автомобіль, з якого вискочив радісний Екельгафт.
— Де Берн? — крикнув він.
Арнольд криво посміхнувся. Евеліна
і Берн з подивом чекали, чим все це закінчиться.
Екельгафт, побачивши Арнольда, нараз скис.
— А, пане ад’ютант! Значить, мої агенти запізнилися? Це вам вдалося піймати злочинців?
— Ви недотепа, пане Екельгафт! — суворо відрубав Арнольд. — Ви про все дізнаєтесь пізніше за інших. Хірург Берн їде за викликом пана прем’єра… А це — її світлість Евеліна Стар.
Він простягнув Екельгафту охоронну грамоту за підписом Стара, і, дивлячись прямо в булькаті очі поліцай-президента, сухо додав:
— Хірург Берн перебуває під захистом закону. Дайте наказ припинити розшуки…
— Слухаю! — хрипко промовив Екельгафт.
Арнольд зробив знак Евеліні, і нони втрьох пішли до автоекспреса. На передньому склі спалахнула урядова емблема. Авто помчало безлюдними вулицями до резиденції прем’єр-міністра.
… Через кілька хвилин машина зупинилася біля вілли. Охоронці мовчазно розступилися перед Арнольдом. Ад’ютант перший хутко піднявся по широких розкішних сходах до кімнати, різким рухом відчинив двері. Берн і Евеліна почули його радісний голос:
— Мій володарю, ваш наказ виконано!
— Де вони? — кволо озвався Стар.
— Тут, в коридорі…
— Поклич їх і залиш нас!
Арнольд жестом запросив Берна і
Евеліну до кімнати і причинив за ними двері. Евеліна з радісною усмішкою наблизилась до чоловіка. Червоні плями повзли по обличчі Петера, груди високо здіймалися від хвилювання.
— Йоган! — прошепотів він.
Якийсь клубок підкотився до горла
Берна, але він стримав себе і майже суворо сказав:
— Здрастуй, Петер! Як бачиш, я приїхав своєчасно. Гадаю, ти зрозумієш без пояснень, чого мені це коштувало…
— Так, я розумію!.. — схопив його за руку Петер. — Мені Еве все говорила… Але скажи тільки одне — я буду жити? Я хочу жити! Я відмовлюсь від усього… Оте кляте механічне серце!..
— Пізно говорити про це! — перебив його Берн. — Я не міг передбачати наслідків операції… Ти захопився маніякальною ідеєю, ти став марити про якусь зверхність! Невже це ти, Петер, мій товариш?..
Евеліна сіпнула Берна за рукав, благально подивилася на нього. Йоган за хвилю замовк, побачивши бліде обличчя Стара.
— Гаразд! — продовжував він. — Насамперед— твоє здоров’я. Тільки умова одна і та сама: після того, як я заміню тобі батерею, ми всі разом вилітаємо за кордон.
— Я вже дав слово Евеліні! — понуро відповів Петер.
— Ти повториш його тепер?