— Добре. Я вірю тобі.
Берн опустився в крісло і, знову, як завжди, протираючи окуляри, промовив:
— Слухай же… Мені залишилося роботи годин на двадцять. За цей час батарея буде готова.
— А якщо енергії не вистачить до того часу, як ти закінчиш роботу? — стривожено запитав Стар.
— Зараз я перевірю інтенсивність твоєї батереї,— заспокійливо відповів Берн.
Він встав і вийняв з валізки чорний довгастий апарат. На шкалі під склом тремтіло кілька тоненьких стрілок.
— Роздягнися! — наказав Берн.
Стар хутко скинув сорочку, оголивши груди, які оперезував товстий шар бинтів. Йоган почав розмотувати їх. Евеліна ще ніколи не бачила, що там, під тими бинтами…
Впав останній бинт. Евеліна легко скрикнула. Петер неспокійно підняв голову і поглянув на дружину.
— Еве! Люба! Ти краще не дивися на мене зараз!
— Ні! Ні! — тихо відповіла вона, невідривно дивлячись на Петера. — Я мушу бачити це, я повинна звикнути…
Берн, не звертаючи уваги на їхню розмову, вже замірював активність батареї. Чорні стрілки тремтіли, поволі повзли по шкалі.
— Енергії вистачить на п’ятдесят дві години! — випроставшись, сказав Берн. — Але тільки в тому разі, якщо ти не будеш напружувати свою волю. Ці два дні ти повинен відпочивати! А за цей час я встигну закінчити нову батарею…
Евеліна, тамуючи нервовий дрож, дивилася на груди Петера. З чорної коробочки, де містилася атомна батарея, підводився блискучий шнур до невеликої капсули біля соска: «І цей провід несе енергію для холодного, бездушного механізму!» думала Евеліна. їй хотілося закричати, хвиля дитячого розпачу охопила її…
— Значить, ти встигнеш, Йоган?.. — з надією запитав Стар.
— Я впевнений! — твердо відповів Берн, — А тепер слухай — я розповім тобі конструкцію батареї! Зачекай, замотувати бинтами поки що не будемо. Дивись…
Він витягнув з сумки на грудях Петера чорну плескату коробочку, зняв кришку. Під нею виднілося три блискучі клеми.
— Тут три елементи… Дуже прості за своєю конструкцією. Зовні — германієві напівпровідники, всередині — свинцевий сплав, покритий шаром радіоактивного елементу з атомним номером 111. Цей елемент має дуже велику інтенсивність радіації бета-променів. У замкненому колі, що починається від германію, радіація безпосередньо перетворюється в електричний струм, який і живить твоє серце, вірніше — мотор компресора.
— Так просто? — прошепотів Петер. — А я…
— Просто? А ти знаєш, чого мені коштувало дістати цей елемент? Він добувається в незначних кількостях дифузним способом тільки на заводах корпорації «Золотого ангела», та й то для експериментів. Але тепер я сконструював іншу батарею. Я використав як енергетичну силу еманацію[9] елементу 111. Це ліквідує активізацію твоєї нервової системи. Крім того, запасів еманації вистачить на два роки, а не на шість місяців.
Берн закрив коробочку, поклав її в сумку і почав замотувати груди Петера. Евеліна стежила за його рухами — похмура, пригнічена і мовчазна…
Великий годинник на стіні ударив раз, вдруге… Берн здригнувся, поглянув на хронометр. Дві години ночі!..
— Треба поспішати. Дорога кожна хвилина… А тебе ще раз попереджую — не вставай, не виїжджай з дому, старайся ні про що не думати.
— Йоган! Скажи мені,— несміливо озвався Петер, — чому ти не заміниш батарею тим же елементом 111? Адже він в тебе є…
— Так, є! — твердо відповів Берн. — Але я не можу тепер вірити тобі! Не ображайся. Я не хочу знову так жорстоко помилитись…
Раптом до кімнати зайшов Арнольд. Рівним тоном промовив:
— Герман Тод нагадує, мій володарю, то о десятій годині нарада в корпорації!..
— Ти поїдеш? — Евеліна стриножено повернулася до Петера.
— Ні, ні! Заспокойся. Арнольд, передай Тоду, що я тяжко хворий і прибути не можу…
— І що Петер Стар лежатиме в ліжку не менше трьох днів, — додав Берн.
Арнольд поклонився і вийшов.
Евеліна подивилась вологими очима в обличчя Берна, розчулено сказала:
— Дякую тобі, Йоган! За все… Я залишаюсь. А ти… поспішай…
Берн мовчазно повернувся і вийшов з кімнати.
Петер залишився сам. Хвилину він лежав непорушно, але незабаром його охопив неспокій. Йому знову здалося, що в грудях невистачає повітря, а в скронях стукають болючі молоточки.
Петер схопився з дивана, сів у крісло. Задивився непорушним поглядом у вікно. Там, на обрії, за гірським пасмом, розгорялась заграва. Важкі думи гнітили його душу, чорними кажанами кружляли в голові.
«Може, Йоган обдурив мене? А якщо в нього… не вийде? Чекати, коли залишилося дві доби?.. Ні! Я мушу діяти!»
Потім до голови тихо прокралася несподівана думка:
«Адже тепер я можу сам відновити батарею… Я накажу Фінсу негайно роздобути цей елемент. Потрібно зовсім небагато — п’ять грамів…»
І тільки десь глибоко-глибоко в свідомості слабо звучала пересторога:
«Адже ти дав слово Йога ну і Евеліні! Вони приїхали, щоб врятувати тебе!»
Та перша думка захопила Стара цілком. Вона впевнено доводила:
«Якщо ти заміниш батарею, ти станеш безсилим і звичайнісіньким, нікому не потрібним інженером! А твої мрії про панування над світом?.. Досить лише відновати шар елементу 111, і ти знову станеш всемогутнім! Ні, я не можу додержати свого слова! Хап пробачать мені Еве і Йоган. Я просто сумніваюся та й не можу ждати, коли є можливість відновити елемент негайно…»
Через кілька годин Стар підіймався по розкішних сходах палацу «Золотого ангела». Герман Тод чекав його на другому поверсі.
— Здрастуйте, пане Стар! Гадаю, що сьогодні ви почуваєте себе краще, ніж учора? — спитав він, ховаючи в куточках рота глузливу посмішку.
— Дякую. Краще, — стримано відповів Стар.
Вони зайшли до кімнати, де збиралась закрита нарада корпоратистів. Цього разу тут були присутні лише найголовніші члени «Золотого ангела» — Тод, Шаукель, Фіне та шість найбільших фінансистів і промисловців.
Поява Стара викликала загальне пожвавлення.
Всі зайняли місця навколо великого круглого стола. Герман Тод, плямкаючи сухими губами, оглянувши присутніх і, не встаючи з місця, промовив: