— Тепер ви розумієте, в чому річ? — спитав він Гельда, скінчивши свої наукові пояснення. — Проклята біорадіація. Я не повинен був створювати механічного серця.
Але Гельд не погодився з ним. Він, сміливий вчений і політик, розумів, що Берн зробив велике відкриття примусив метал служити живій матерії, перекинув місток від органічного світу до неорганічного.
— Однак, скажіть мені, шановний доктор, — говорив Гельд, — невже ви коли-небудь серйозно вірили в те, що метал може бути не тільки містком, але й здатен замінити органічну матерію?..
— Я не тільки вірив у це, — тихо озвався Берн, — вся моя праця грунтувалася на цій передумові. Вічне серце робить людину безсмертною, перетворює її органічні клітини у вічно функціонуючу категорію… Очевидно я помилився.
— Мені думається, доктор, що ви справді помилились, — м’яко мовив Гельд, — але ваша помилка не в тому, що ви сконструювали механічне серце. Ні, це серце ще послужить людству. Однак, я гадаю, що воно ніколи не замінить живого серця. Ви пригадуєте, ми говорили колись про роботи московських вчених?
— Так, — кивнув головою Берн, — здається, щось про відновлення органічної речовини…
— І про використання вашого механічного серця в поєднанні з великим відкриттям наших московських колег.
Берн ніяково посміхнувся. Йому було приємно говорити з Гельдом, він відчував у ньому справді допитливий глибокий розум, просту людську щирість і дружню прямолінійність.
— Я підозрював тоді, що ви хочете знищити мій винахід, обезцінити його…
— Не знаю, про це ви мені не казали, можливо, тільки думали, але ваше недовір’я гнітило мене страшенно. — Гельд рішуче підвів голову. — Ну, гаразд, для спогадів у нас зараз обмаль часу. Давайте краще подумаємо, як запобігти лихові, яке має скоїтись, а власне, вже скоїлось.
— Мабуть, думати доведеться більше вам, колего, — Берн хитрувато глянув у вічі Гельда.
— Як?.. Не розумію…
— У принципі я розв’язав проблему самооборони, тобто я винайшов апарат, який дає можливість рятуватись від згубного впливу біорадіації Петера Стара. Від вас залежить, чи зможемо ми перетворити його в засіб масової оборони.
— Апарат виправдав себе, ви певні?
— Я не тільки певний, — сказав Берн, — але й перевірив його в своїх лабораторних умовах. Людина, забезпечена цим захистом, може не боятися вольових імпульсів «залізного диявола».
— О, як нам потрібні зараз такі апарати! — вигукнув Франц Гельд. — Ви можете передати нам свій винахід?
Берн пройшов у куток лабораторії, відкрив невеличкий сейф і вийняв звідти кілька металевих пластинок.
— Ось вони…
Гельд вражено подивився на руку Берна.
— Ні, ви… ви жартуєте, — пробурмотів він недовірливо. — Невже оці залізячки…
— Так, саме ці залізячки, — посміхнувся Берн. — Звичайнісінький нейтралі-затор-резонатор, який перехоплює біорадіацію і надійно захищає мозок. Простий напівпровідниковий контур, настроєний на хвилю біорадіації…
— Так, справді геніально і просто! — не стримав свого подиву Гельд.
— Але для виготовлення нейтралізаторів необхідні лабораторні умови.
— Зачекайте, хіба ваша лабораторія?..
Берн сумно похитав головою.
— В тому й річ, що я перебуваю тут остатні хвилини. Вчора ввечері Петер Стар пообіцяв мені залишити свій злочинний шлях, своє прислужництво «Золотому ангелу». Я повірив йому і відкрив секрет батареї. Годину тому я дізнався, що Петер Стар зрадив своє слово. Він знову з корпоратистами. Тепер він примусить мене обслуговувати його механічне
серце, працюючи над його удосконаленням.
— Ви повинні залишити клініку.
— Так, єдиний вихід — це втеча. Не знаю, що й як буде, але мені треба перейти на нелегальне життя. А раз так…
— …значить, ви не матимете змоги конструювати нейтралізатори, — додав за нього Гельд стурбованим голосом.
— Ви маєте цілковиту рацію, колего. Голими руками ці залізячки не виготовити.
Гельд думав не довго.
— Мої друзі допоможуть вам. Вони влаштують вам конспіративну квартиру. — Гельд хвилину помовчав. — Щождо лабораторного обладнання… то ми заберемо все, що є найціннішого в цій клініці.
Берн сумним поглядом обвів велику простору кімнату, несподіваний жаль заповнив його серце. Своїми руками він мав пограбувати оцю прекрасну лабораторію, де було здійснено стільки дивовижних дослідів.
— Що ж, іншого виходу немає,— тихим голосом погодився Йоган.
Вони заходились передивлятися обладнання й препарати, які належало вивезти. Берн брав пробірки, колбочки, великі й маленькі пляшки з хімікатами, передивлявся блискучі інструменти, найнеобхідніші речі відкладав убік.
— Одному цього не винести, колего, — констатував безпорадно Берн.
— Я допоможу вам. — В голосі Гельда почулися рішучі владні нотки. — Зараз я поїду до товаришів, повідомлю їх. Ви готуйтесь. Рівно через півтори години ми під’їдемо за вами. Відпустіть всіх лікарів і чергових сестер. Нехай лишиться тільки старша покоївка, під якимось приводом відпровадьте також швейцара.
Берн слухав мовчки і тільки раз по раз кивав головою.
— Ну, здається, все. — Франц Гельд востаннє озирнувся по кімнаті.— Ми ще повернемось в цю лабораторію. Не сумуйте, доктор!
— Звідки у вас така певність, колего? — Бернові раптом забракувало слів, він міцно стиснув губи і опустив голову. Але ось якась дивна гаряча хвиля виповнила його груди. Він подав Гельдові руку. — Я хочу вірити так, як вірите ви. йдіть, я чекатиму вас.
Він провів Гельда в коридор і повернувся до лабораторії. Зупинився посеред просторої кімнати — насторожений, зібраний, вольовий. Стояв і слухав, як гучно калатало його серце. Воно ніби кликало його йти отим єдиним — нехай найтяжчим — шляхом. Він знав, що найтяжчий шлях тепер був йому не страшний.
Берн відкривав нову сторінку свого життя.
Стар натиснув кнопку на столі. До кімнати зайшов Арнольд.
— Слухаю, мій володарю!..
— Арнольде!.. — обличчя Стара набуло привітного виразу. — Ти один відданий мені по-справжньому…
— Ваша воля, володарю, для мене — закон, — з чіткістю механізма відповів Арнольд.
— І тому я… — Стар на якусь мить замовк, ніби роздумуючи над подальшими словами, — і тому я вирішив призначити тебе начальником моїх імперських гвардійців.
— Ваша воля для мене закон, володарю, — відрубав Арнольд.