— Ви дали наказ про передчасне затоплення водоймищ? — різко запитав він.
— Так! — тихо, байдужим голосом відповів інженер.
— Які цілі ви перслідували цією акцією?
— Я виконував наказ!
— Хто вам дав наказ?
— Резидент комуністичної розвідки.
— Давно ви зв’язані з ним?
— Три роки!..
— Що вам було обіцяно за цей злочин?..
— Виїзд в комуністичну конфедерацію і 10 мільйонів доларів…
Прокурор переможно глянув у зал. Генерал вдоволено промовив:
— Підсудний, сядьте!.
Інженер понуро сів і завмер у непорушній позі.
Голова трибуналу повернувся до оборонців.
— У вас є запитання?..
— Ні,— лаконічно відповіли ті.
— Підсудний Екельгафт! — почувся знову голос генерала. — Встаньте!
Екельгафт підскочив, немов наелектризований, витягнув вздовж тіла свої довгі руки, закліпав повіками.
— Ви послали загони поліції для придушення страйку?
— Так! — хрипко відповів Екельгафт, бездумно дивлячись на генерала.
— Вам було передано наказ про те, щоб ви не вживали зброї?
— Так точно!
— Чому ви порушили цей наказ? З якою метою ви спровокували кровопролиття?
— Я мав вказівки від іноземної розвідки.
— Розвідки якої країни?
— Комуністичної конфедерації…
— Давно ви служите в цій розвідці?
— 10 років…
— Сідайте…
Екельгафт сів, витираючи на лобі піт. Генерал полегшено зітхнув, хотів щось сказати, але в цей час з задніх рядів пролунав жіночий голос:
— Не слухайте його! Це провокація.
Різко задзеленчав дзвоник. Голова трибуналу грізно подивився в той бік, звідки почувся вигук.
— Хто порушив порядокі Пане полїцай-президент, вживіть заходів!..
Арнольд зірвався з місця, щось промовив начальнику поліцейського конвою. Але в цей час натовп біля входу розступився, і через весь зал до стола трибуналу швидко попрямувала жінка з пакунком у руках. її супроводжувало двоє мужчин. Арнольд зблід. Це була його мати — Гелена. Спочатку він щось хотів сказати та в останню мить стримався.
Гелена наблизилась до стола трибуналу.
— Це я порушую «порядок», — промовила вона.
— Що ви хочете? — різко спитав генерал.
— Все те, що твориться на суді і в чому ви обвинувачуєте підсудних — провокація і страшна брехня!..
Задні ряди підтримали її слова вдоволеними вигуками. Члени трибуналу обмінялись тривожними поглядами. Генерал, втупившись очима в Гелену, проскрипів:
— Ви хочете виступити свідком?
— Так!
— Принесіть присягу.
Жінка поклала праву руку на невеличкий молитвеник, що лежав край столу, і урочисто повторила за генералом:
— Клянусь богом всемогутнім, що я буду свідчити правдиво й чесно…
— Ви знаєте, яку відповідальність берете на себе?..
— Так! Але я знаю, що я роблю. На цьому процесі обвинувачуються не ці два підсудні, а наші робітничі організації, псі прогресивні люди країни…
— Досить! — суворо крикнув генерал. — У вас є факти?
— Є! — відрізала Гелена. — Ось вони!..
Зал завмер. Люди, витягнувши голови, намагалися побачити, що робиться біля стола трибуналу. Гелена передала пакунок двом чоловікам, які супроводжували її. Вони швидко розгорнули папір. Це був портативний магнітофон.