- Тихо! А то хтось почує!
- Я не розумiю, - озвався Боря.
- Потiм зрозумiєш. Слухай, що кажу. Значить, так... Ракета летить завтра вночi. Нам треба пробратися в неї, щоб нiхто не помiтив.
- Еге, - злякано озвався Боря. - Перша ракета полетить без людей. На нiй будуть лише автомати...
- То це й краще! - зверхньо вiдповiв Андрiйко. - Будем повними господарями.
- А їсти що будемо? З голоду попухнем! Адже там, крiм залiзяччя, нiчого не буде!
- Сам ти залiзяччя! - розсердився вожак. - Жеретiя! Для науки можна й поголодувати. А, крiм того, ми захопимо з собою харчiв...
- Де?
- Як де? Вдома!
- Це буде... нiбито... крадiжка...
- Ех, ти! Просто секретна операцiя. Я вiзьму хлiбину, огiркiв, копчене стегно... Мати потiм зрозумiє.
- I я дещо вiзьму, - пообiцяла Надiйка.
- Ну, от i добре.
- А як же школа? - непевно промовив Боря. - Ми можемо запiзнитися до початку навчання...
Андрiйко зневажливо махнув рукою.
- Героїв не судять. Повернемось, i всi будуть заздрити нам. А потiм пiдемо у школу пiлотiв... Як Гагарiн!
- А якщо... не вернемось? - ледве чутно прошепотiла Надiйна.
Боря теж замислився, широко розплющивши сiрi очi, нiби вдивлявся в уявнi картини майбутньої мандрiвки.
Андрiйко подумав, поглянув на товаришiв, зiтхнув. Потiм розвiв руками.
- Що ж поробиш... якщо не вернемось, то будемо жертвами...
- Якими жертвами? - спитав Боря.
- Жертвами науки.
- А-а-а...
Таке пояснення хоч i не задовольнило Борю, але вiн уже не суперечив Андрiйковi. А вожак, побачивши кислий вираз на обличчi товариша, переконливо заявив:
- Можеш не боятися. Нашi ракети досконалi Отже, до Марса ми долетимо. А коли що - то на Марсi є життя. Знайдемо там людей...
- А якщо ми їх не знайдемо?.. - перебив Боря.
- Ну то й що? Зачекаємо, доки прибудуть нашi ..
- А їсти будемо мохи i що пiд руки попадеться. Не помремо. Зате поможемо вченим... Ну як - згода?
- Згода! - аж пiдскочила Надiйка. - Та я на край свiту полечу!
- Знаю. За тебе я певний. А ти, Борю?
- Полечу, - якось хрипко вiдповiв Боря.
- Злякався, - зневажливо протягнув Андрiйко. - Прищулився, мов той заєць. Боїшся, так говори одразу!
- I нiчого я не боюся... Менi тiльки мами жаль... Буде переживать...
- Можна повiдомити запискою,- запропонувала дiвчинка.
- Нiяких записок, - одрiзав Андрiйко. - Отже, домовились... Завтра ввечерi - тут... Потiм проберемося до паркану, перелiземо - i до ракети... Я з собою вiзьму Топа. Вiн на Марсi стане в пригодi - розумнющий собака. I ще одне... Одягатися - якнайтеплiше. На Марсi - холод страшенний. Чули ж на лекцiї?
Старт
Нiч була темна, беззоряна. На обрiї спалахували зiрницi, у повiтрi пахло свiжiстю. Дихати було легко-легко.
Андрiйко, вибравшись iз хати через вiкно, пiдбiг до будки i покликав Топа. Собака - величезний, кудлатий дворняга - виповз iз дiри, улесливо закрутив хвостом.
- Пiшли, брат. Полетимо на Марс.
Топ iз готовнiстю побiг за хлопцем. За селом, бiля одинокої грушi, до них приєднався Боря. А бiля березового лiска з канави виринула Надiйка.
- Вже пiвгодини жду, - докiрливо сказала вона. - Де вашi продукти?
- Ось, - похвалився Андрiйко. - В мiшку. Днiв на десять вистачить... I кiсток Топовi захопив...
- А в мене... Два кiльця ковбаси, двi четвертини сала i паляниця. Ось термос iз водою...
- Ой, яка ти розумна, Надiйно! - похвалив вожак. - А ми й не подумали про воду.
- Ото ж бо, - задоволено озвалася дiвчинка. - Далеко б ми без води залетiли...
- Ну, пора, - скомандував Андрiйко. - Топ, тихо...
Дiти дружно побiгли в напрямi космодрому. Помiж березами засяяли вогнi будiвель. На верхiвках ракет горiли червонi лампочки.
Незабаром перед ними вирiс паркан. Де-не-де горiли лiхтарi, в далинi маячiла постать вартового. Андрiйко вибрав найтемнiше мiсце, повiв друзiв туди, прошепотiв:
- Лягайте...