У польотi
Iнструкцiї Юрiя Сергiйовича була суворими, жорстокими.
До приладiв не торкатися. Слухати його вказiвок. Iз ракети на Марсi не виходити. Ждати прильоту Василя.
- Так для чого ж ми летимо? - жалiбно запитав Андрiйко. - Ми ж хотiли як краще...
Юрiй Сергiйович трохи змилостивився.
- Гаразд. Я дам вам одне завдання. Погляньте на пульт. Там є щиток iз червоною кнопкою. Бiля неї напис: "Дублююча система".
- Знайшла! - щасливо вигукнула Надiйка. - Ось вона...
- Правильно, - похвалив учений. - Запам'ятайте її. Коли я скажу натиснете її при пiдходi до Марса.
- А що це, Юрiю Сергiйовичу? Що значить "дублююча"?
- Запасна. Зрозумiли? Якщо зiпсується один механiзм, то включиться iнший, запасний!.. А тепер можете поглянути на небо, я дам наказ вiдкрити iлюмiнатори.
Безшумно розiйшлися темнi щити на круглих отворах. Дiти завмерли вiд небаченого видовища. За iлюмiнаторами вiдкрилося чорне, як сажа, небо, а на ньому - безлiч яскравих зiрок. Вони сяяли рiвним свiтлом, а не тремтливо, як на Землi.
- Що - гарно? - озвався з екрана Юрiй Сергiйович.
- Здорово! - вихопилось у Андрiйка.
Топ став злякано пiдвивати, спостерiгаючи небачене видовище.
- Юрiю Сергiйовичу, - несмiливо озвався Андрiйко. - В книжках написано, що в мiжпланетному просторi люди не вiдчуватимуть ваги... а ось ми...
- Що ви?
- Так, як i на Землi... вiдчуваємо...
- Так i треба, - посмiхнувся вчений. - Ми не виключаємо двигуни. Рух ракети весь час прискорюється, i це дає вiдчуття ваги. От якби ми виключили двигуни - тодi б ви втратили вагу...
- Виключiть! - палко попросила Надiйка. - От цiкаво буде полiтати в повiтрi!
- Не можна. Курс польоту точно розрахований. Ви й так порушили його. З виключеним двигуном ви будете летiти в десятки разiв довше. А так - сьогоднi ж будете на Марсi Та й приємного нiчого не буде з невагомостi. Ви без звички лише гулi наб'єте на лобi. Дивiться краще сюди, на пульт... Трохи вище, в перископ...
В овальному отворi перископа друзi побачили шматок зоряного неба, а на його тлi - зеленувату кулю, що переливалася нiжним, тремтливим сяйвом. На нiй видно було темнi плями, бiлi пасма.
- Диви - глобус! - здивувався Боря.
- Не глобус, а сама Земля, - пояснив учений.
- Земля! - ахнули дiти в захопленнi.
З одного боку на планету находила тiнь, куля поволi оберталася. Поряд з нею з'явився срiбний Мiсяць, набагато менший вiд Землi.
- Надивилися? - запитав учений. - А тепер спати. Вам треба заспокоїтись i вiдпочити. I не забувайте, що я сказав. Нiчого без дозволу не робити.
- А де нам лягати? - запитав Андрiйко.
- У крiсла перед пультом. I прив'яжiться ременями. Тут краще витримувати перевантаження.
Робити було нiчого. Мандрiвники востаннє поглянули на зоряне небо i сiли у крiсла. Вражень було так багато i втома так давалася взнаки, що дiти через хвилину мiцно спали.
На Марсi
Прокинувся Андрiйко вiд гуркоту, що заповняв, здавалося, все його єство. Знову, як i при пiдйомi, дзвенiло в головi i стискало груди. Звiдкись чувся тривожний голос:
- Вставайте! Негайно прокиньтеся!
Андрiйко вiдстебнув ременi, схопився з крiсла, впав. Чiпляючись руками за пульт, вiн пiдвiвся, побачив на екранi обличчя Юрiя Сергiйовича. Вчений говорив:
- Натисни кнопку, про яку я казав. Ракета падає на Марс. Вона збилася з курсу, автомати вийшли з ладу...
Андрiйко злякано дивився поперед себе, нiчого не розумiючи. Все крутилося в очах, у перископ насувалося щось червоне, ракета дрижала вiд страшенної напруги.
- Я не бачу кнопки, - у вiдчаї закричав Андрiйко. - Свiт крутиться!
Бiля нього з'явилася Надiйка. Вона прудко видерлася до пульта, знайшла знайомий щиток, натиснула кнопку.
Загримiло ще сильнiше. Дiтей притиснуло до пiдлоги. В iлюмiнаторi стрiмко наближалася поверхня Марса. Нiби здалека, долинув голос ученого:
- Ждiть допомоги! Ждiть Василя! Нiкуди не...
Сильний удар, грiм заглушив слова Юрiя Сергiйовича. Всi звуки злилися у протяжне виття. Замигали i згасли на пультi червонi вогники. Ракета ударилася об щось, захиталася i повiльно впала. Хмара куряви закрила iлюмiнатори. I слiдом за цим настала мертва тиша.
- Юрiю Сергiйовичу, - простогнав Андрiйко.
Йому нiхто не вiдповiв. Тихенько заскавучав Топ.
Боря схлипнув, засопiв.
- Де ми, Андрiйку?
- Мабуть, на Марсi...
- А чого Юрiй Сергiйович мовчить? - озвалася Надiйка.
- Не знаю... Може, радiо зiпсувалося. Вiн кричав, щоб ми ждали Василя...
- А що це червоне за вiкнами?
- Курява... Пiсок... Бачиш - уже розходиться. Червона хмара, справдi, зникала, розвiювалася.