На узліссі біля багаття сиділи двоє чоловіків. Полум’я час від часу вихоплювало з темряви їхні зосереджені обличчя. На пеньку стояв переносний телевізор, і чоловіки уважно стежили за тим, що діялося на екрані.
— Удар, іще удар! Штанга!!! — чувся азартний голос спортивного коментатора.
Болільники були у відчаї.
— Якшо й далі так піде, не бачити нам перемоги, як своїх вух. Хоча б нічия, — заклопотано сказав один.
— А ти хотів, щоб наші у бразильців виграли? — зауважив другий.
Вони замовкли і стали напружено стежити за грою.
Тим часом десь високо в небі почулося тихе дзижчання. Звук наростав, став схожий на гудіння джмеля, потім перетворився на громовий гуркіт, і раптом усе стихло. На другому кінці широкої галявини, глухо вдарившись об землю амортизуючими опорами, опустився апарат, схожий на бублик. У нижній частині “бублика” відкинулась кришка люка, висунувся, тьмяно поблискуючи, трап, і по ньому на землю незграбно спустилися три дивні істоти, зовні схожі на ведмежат. Вони роздивилися довкола і, помітивши людей, попрямували до них. За кілька кроків від них зупинилися.
— Люди Землі! — пролунало з прямокутного апарата, що висів на грудях у одного з них. — Ми подолали простір і час, оглянули тридцять планетних систем і нарешті натрапили на розумних істот, Ми безмежно щасливі!
Болільники не відповідали.
— Люди Землі! Ми пролетіли двадцять парсеків! Вперше за нашу історію ми натрапили на інопланетну цивілізацію!
Відповіді не було. Космонавт поклацав тумблерами на верхній панелі кіберперекладача, покрутив якісь ручки. Апарат працював нормально. Тоді космонавт підійшов ближче і поплескав одного з болільників по плечу.
— Люди Землі!..
Той раздратовано смикнув плечем і, не відриваючись від екрана, промовив:
— Не заважай! Останні хвилини йдуть!
— Але ж нам треба встановити з вами контакт! Ми летіли багато років!
Глядачі нічого не відповіли і, як зачаровані, дивилися на екран. Істота поплескала по плечу другого болільника.
— Ми летіли…
— Летіли, летіли! — сердито вигукнув болільник, не повертаючи голови. — Ну й летіть собі кудись подалі. Тільки не заважайте! Що за люди, футбол не дають подивитись!
Істоти здивовано переглянулись.
— Дивовижно! Здається, і техніка у них досить розвинута, і телебачення є, а поводяться ці істоти незрозуміло. Може, вони належать до якоїсь вищої цивілізації?..
Істоти якось зовсім по-людськи здвигнули плечима і повернули назад. Літальний апарат знову загуркотів, плавно знявся в повітря і швидко зник у темряві.
Футбольний матч закінчився через п’ять хвилин. Перший болільник підвівся, солодко позіхнув і, потягнувшись так, що хруснули суглоби, сказав:
— Все-таки програли наші. Неприємно! Але міжнародні зустрічі для нас корисні: шліфується техніка, з’являється впевненість у своїй силі… З поляками граємо, з німцями граємо, з бразільцями… — він усміхнувсь і подивився на зоряне небо. — Може, колись, через багато років, ми гратимемо в футбол з мешканцями далекої планети. Якщо, звичайно, на інших планетах є мешканці…