…Це сталося. Нарештi сталося… Тепер треба було по думати лише про одне - що робити з тiлом. Іншого ви ходу не залишалося: його не обхiдно розчленувати. Я вже знаю, що людськi тiла - коли вони перетворюються саме на тіла - мають рiзну вагу: тi, що померли власною смертю, набагато легшi i гнуч кiшi від тих, кого було вбито. Менi доводилося пiднiмати мерцiв. З дитинства я часто потрапляла на похорони i навiть iнодi допомагала дорослим перено сити тiло до труни, пiдставляючи пiд п’яти свої маленькi долонi. Мою бабусю часто запрошували обмивати небіжчиків, i вона завжди брала мене iз собою, вважаючи, що не можна вiдгороджувати дитину вiд будь яких проявiв життя. А смерть - життя вiчне, пояснювала вона. Можливо, саме тому я бiльше люблю висушенi або паперовi квiти. I не боюся мертвих тiл.
I ось тепер, напружуючи м’язи i тяжко дихаючи, я намагалася зсунути тiло з килима на розстелену клейонку… Чоло цiєї свинцево лялькової тушi було ще вологе вiд краплин поту, вона весь час вислизала з моїх тремтячих рук. Довге волосся плуталося пiд руками, гальмувало рух, застрягало пiд пахвою чи лопатками, тодi голова закидалася назад, i вiд цього очi час вiд часу вiдкривалися i втуплювалися в мене порожнiми сiро водянистими зiницями. Це було неприємно. Але врештi я здогадалася обрiзати довгi пасма гострим ножем майже пiд самий корiнь. Нарештi останнiм поштовхом я зiпхнула тiло на клейонку. I дозволила собi першу цигарку.
Вона лежала передi мною, як поламаний манекен (я не дуже турбувалася про красу її пози) - ноги переплелися, одна рука завелася пiд спину i, здається, вивихнулася пiд час цих пересувань; бiла спiдниця задерлася, колготки розiрвалися, а з пiд зiм’ятого пiджака виглядав комiрець бездоганно бiлої блузки, все засипалося й облiпилося волоссям. Тепер вона лежала майже лиса, з розмазаною по всьому обличчю косме тикою, i я вперше уважно могла її роздивитися, перед тим як назавжди позбавити її цього елеґантного ан глiйського костюма, цiєї батистової блузки, колготок фiрми «Леванте» i дорогої французької бiлизни.
Перепочивши, я зав’язала на головi бандану, аби власне волосся не лiзло менi в очi пiд час роботи, роздяглася, лишивши на собi тiльки бiлизну та великий клейончатий фартух. Перевiрила дверi, вiкна, на пiдлозi акуратно розклала ножiвку, три ножi рiзного розмiру, ганчiр’я та три порожнi тази… Нарештi це сталося.