Ірен Роздобудько лiжка. Лягла не роздягаючись i майже одразу почала занурюватись у тугi хвилi марень.
«Я не сплю… Я, мабуть, помираю» - думала Вiра i розумiла, що це сон увi снi, i навiть якщо вона скине з себе перший шар марень, - випiрне у другому й тре тьому, але не прокинеться остаточно. Такий стан був у неї завжди пiсля перенапруження. Теплi й холоднi хвилi ночi поглинали її i викидали то на один берег, то на iнший. I на кожному виникали інші картини.
Вона бачила себе маленькою дiвчинкою у колодязi темного двору, з усiх бокiв оточеного високими будинками. Посеред двору - знайома бiла лава. На нiй - зграя дiтлахiв.
- Це - багатiї, - каже мати. - Не водися з ними, знущатимуться та й годi!
- Вони - мерцi! - каже Саламандра.
«Лолiтки!» - презирливо думає Вiра маленька, гордовито проходячи повз компанiю. Але не може примусити себе не дивитися на вишуканий, не по дитячому модний одяг, не вдихати запах їхнiх парфумiв. Вона зустрiчається поглядом з однiєю із дiвчат, i солодкава нудота пiдступає до горла: одне око у неї зелене, друге - блакитне. «Хiба так буває? - думає маленька Вiра. - Яка потвора! А ще й вистьо бується!»
- Лiлi! - раптом вигукує Вiра доросла. - Це ж Лiлi! - вона намагається скинути з себе шари тяжкої дрiмоти, але хвилi несуть її далi, не даючи проки нутись.
Вiра маленька йде на урок англiйської та французь кої мов до дивовижної старої, схожої на сфiнкса. Вона не така! Вона вивчиться i дивитиметься на всю цю