Мерці заклинав Стас, пильно вдивляючись у темне скло вiко нець машини, що якраз намагалася втиснутися помiж жигулем та пежо.
Нарештi двигун замовк. Ще мить - i з авта вислиз нули двi незнайомки.
«Знову до неї гостi, - подумав Стас. - Адже такi дами можуть завiтати тiльки до Рибки!»
Йому здалося, що одну з жiнок вiн уже бачив у дворi того дня, коли заходив до Вiри й познайомився з цим жалюгідним Альбертом. Жiнки безшумно зачинили дверцята машини. Постояли кiлька хвилин, розмовля ючи й допалюючи свої довгi цигарки, потiм так само тихо й швидко попрямували до пiд’їзду.
Стас вийшов у коридор, прислухався. Лiфт зупи нився на їхньому поверсi. Стас пожалкував, що на дверях Мiсiс Гадсон, хоч як це дивно, не було «вiчка».
На сходах стояла мертва тиша. Йому здалося, що дами просто завмерли перед її дверима. Вiн причаївся.
«Мабуть, у них домовленість, i вона сама вiдчинила дверi, без дзвiнка… - подумав Стас. - Але ж чому вони не верещать, як тодi? Двi дами вночi - це ж пригода.
Мабуть, у неї вже сидить весела компанiя…» Але тиша нiчим не порушувалася.
Стас ще хвилину постояв бiля дверей, прислуха ючися. Потiм йому стало соромно. Так, мабуть, жебраки прислухаються до нiчного життя багатих сусiдiв i мрiють опинитися по той бiк стiни.
«Досить! - пошепки наказав вiн собi. - Я на своєму боцi. Прощавай, нiчна Рибко! Пий своє шампанське!»
Вiн повернувся до своєї кiмнати i хотiв уже лягти, але його знову вiдволiк ледь чутний звук, що долинув