Я ще раз оглянула плоди своєї працi. Попереду була тяжка i неприємна робота. Вiдтя гуючи час, я подумала: може, є ще якийсь вихiд? Винести тiло вночi до баґажника, довезти до рiчки й вкинути туди? Але тiло було надто важким. Сама я не впораюсь.
I раптом менi на думку спав недописаний роман Дiккенса… Там якийсь злодiй засипає труп вапном, вiн розкладається, перетворюється на порох… Порох можна змести на купки й винести поволi у невеликих полiетиленових пакетах. Але як позбутися запаху?
Мiй погляд упав на зiпсований холодильник. Iдея! Ще з годину я витратила на те, щоб пересунути тiло в куток, а на середину витягла холодильник i обережно, щоб не було зайвих звукiв, поклала його горизонтально.
Холодильник був великий, як ванна. Я повитягала з нього усi зайвi перегородки. Тепер вiн нагадував залiзний саркофаг. Я з великим зусиллям пiдтягла тiло до борту холодильника i перевалила його всередину. Спробувала закрити дверцята. Вони iдеально зачинялися. Я зрадiла цiй вигадцi, подумки похвалила свiй винахiд. За два три днi я роздобуду кiлька вiдер вапна. Залишиться тiльки чекати, а потiм… Нiхто нi в чому не запiдозрить гарну жiнку, що виходить з дому з веселенькими кольоровими пакетами. Це нiкого не обходить!