Я прогніваний! Я не потерплю! Вам надана одна хвилина Стандартного Східного Часу для повного залишання всякої близькості! Рахую! Дев'ять, дванадцять, чотири, багато…
Ко… Хто це? задихнувся Магнан, витріщившись на нового співрозмовника.
Ага м'якушнику зіткнувся з фрайром! з підвиванням вимовив Сковзало. Тепер я все розумію! Ти думав, обмінюючись зі мною люб'язностями, відвернути мою увагу, а тим часом ці капосники, твої люб'язні дружки, потай обійдуть мене ліворуч і підло вдарять у спину!
Я Головний Генерал Оккійокк люб'язний друг цих виродків? верескнув виразник фрайрських інтересів. Моя рідна мова не подужає такого обурення! Мало тобі загрожувати скромному благоцвітінню Фрайрського Протекторату, так ти ще й ображати на додачу! Сили небесні! Щоб ти зів'яв! Та інша непристойна лайка за потребою!
Марнослів'я тобі не допоможе, зраднику! злобливо прошептав Сковзало. У моїх гармат готові відповіді на твій наклеп.
Тільки нечувана змістовність першокласного фрайрського генерала в стані вціліти твою кощаву шию від хрускоту! завив у відповідь Оккійокк.
Добродії, добродії, не варто так гарячкувати, голос Магнана покрив сипіння статичних перешкод. Я цілком певен, що існуючі поміж вас протиріччя можуть бути розв'язані з урахуванням справедливих…
Якщо ця злоякісна перешкода здійсненню визначеної гроачам долі цю ж хвилину не забере звідси свої м'яті бляшанки, я за наслідки не відповідаю! проголосив Сковзало.
Моя в розладі! завив Оккійокк і змахнув парою передніх кінцівок, оснащених складними стригучими пристосуваннями. Боже, як жадається мені дотягтися до п'яти його очей, заплести їх в один надокуляр і видерти з коренем цю паскудну маргаритку!
Потерпи ще трошки до тієї щасливої хвилини, коли я прийду ховати тебе донизу головою у церемоніальній пісочниці, сквитався Сковзало.
Ну що ж, принаймні, вони все ще розмовляють один з одним, сказав, прикриваючись долонею Магнан, поки супротивники продовжували метати друг у друга громи і блискавки. І то добре.
Можливо, нам навіть вдасться забратися звідси без усяких підпалин, погодився Ретиф. Обоє блефують, і схоже, до кінця дня вони так і будуть перекидатися словами замість торпед. Пропоную зробити стратегічний відступ, доки вони розважаються, поповнюючи словниковий запас один одного.
Еге. Але що виграє від цього земна дипломатія? Я до того, що наш обов'язок вимагає, щоб ми зіграли у зближенні їхніх держав більш продуктивну роль. І Магнан приставив пальця до свого вузького підборіддя. Отож, якби мені запропонували виробити справедливе рішення…
Давайте не будемо нагадувати їм, що ми ще тут, містере Магнане, запропонував йому Ретиф. При їхніх темпераментах досить легкого поштовху, щоб почати бити посуд, а з нас вийде надзвичайно зручна для цього чашка…
Дурниця, вони не насміляться, і Магнан, нахилившись до екранів, крикнув, перекриваючи голосом шум бою:
Добродії! Я знайшов бездоганне рішення! Оскільки кожному з вас, як видно, бракує віри в шляхетність намірів противної сторони, я пропоную оголосити Юдору Протекторатом Землі!
Магнан закінчив і обличчя його розпливлося в очікуючій посмішці.
Миттєво настала повна тиша, тому що всі органи почуттів двох супротивників розгорнулися вбік несподіваної перешкоди. Першого відціпило Сковзала.
Що? Це значить, гроачі посіяли, а земляни пожнуть? Та ніколи!
Я здригаюся! заволав Оккійокк. Я озлобляюся! Я пінюся в порожнині рота! Яка нахабність! Милість Божа! Святі Небеса! Тощо!
Добродії! викликнув Магнан. Ми, земляни, залишимося на Юдорі рівно стільки часу, скільки буде потрібно аборигенам, щоб належним порядком освоїти сучасні прийоми торгівлі та статеву гігієну, після чого ми, зрозуміло, усунемося, надавши їм право на самовизначення.
Це значить, покористуєтеся та кинете! прошипів Сковзало. Круто береш, м'якушнику! Але мене ти не залякаєш! Генерал Оккійокк! Я пропоную укласти перемир'я на той час, поки нам доведеться пліч–о–пліч викорінювати загального ворога!
Прийнято! Карамба! Я образливий! Я смертельно скривджений! Я навіть розсерджений! Спочатку ми кінчаємо чіпляку! Потім продовжимо боріння фрайрів і гроачів!
Постривайте! заволав Магнан. Ви не зрозуміли…
Боюся, вони добре зрозуміли, сказав Ретиф, хапаючись за важелі керування. Тримаєтеся, містере Магнане, виходимо з–під удару.
Крихітний катерок з усієї сили рвонувся вперед, вихляючи то вправо, то вліво. Блиснув сліпучий спалах, екрани побіліли і відразу згасли. Катер відчайдушно збрикнув і перевернувся догори ногами. Від другого вибуху він полетів з підкруткою, немов плаский камінчик поверхнею ставка.
Ретифе! Зупиніться! Нас несе прямо на цих нелюдів! на останньому подиху крикнув Магнан, тому що один з екранів раптом ожив, знайшовши прямо за курсом величезний лінкор гроачів, який грізно збільшувався у розмірах.
Спробуємо пірнути під їхні гармати, озвався Ретиф. Втікати не має сенсу, вони накриють нас без особливих зусиль.
Можливо, вони дозволять нам здатися? просипів Магнан. Давайте спробуємо викинути білий прапор!
Боюся, по білому прапору їм буде легше цілитися, Ретиф смикнув катерок убік, зовсім поруч рвонуло ще раз, і катер пірнув під корму величезного корабля.
Обережніше! заверещав Магнан, побачивши, як повзе екраном неосяжний, цяцькований, синювато–зелений диск. Ми вріжемося в Юдору!
Якщо пощастить, вріжемося, погодився Ретиф. І після цього наростаючий вереск розідраної атмосфери, зробив подальші розмови неможливими.
3
Якщо не вважати шипіння витікаючого звідкілясь повітря та різкого клацання остигаючого металу, єдиними звуками, які чулися у розбитому кокпіті, були стогони Магнана виповзаючого з–під останків свого крісла. Жовте сонячне світло, проходячи через пробоїну в корпусі, грало на паруючих уламках панелі керування, на скрученій та здутій обшивці підлоги кабіни і на порожнім сидінні пілота.
Радий бачити, що ви опритомніли, сказав Ретиф.
Магнан повернув хвору голову і знайшов свого компаньйона, який заглянув у відкритий рятувальний люк.
Компаньйон, зважаючи на все, не постраждав, хіба що на вилиці в нього з'явилося садно та на грудях блідо–голубої фланелевої куртки, що надавала йому неофіційного і навіть дозвільного вигляду, зяяла обгоріла по краях діра.
Атмосфера тут трохи розріджена, але кисню, схоже, вистачає. Як ви себе почуваєте?
Гидотно, зізнався Магнан.
Незграбними пальцями він розстебнув страхувальну упряж, абияк виповз із люка і розморено звалився на коротку персикового кольори траву. Навколо піднімалася в бліде небо деревоподібна поросль з ребристими червоно–жовтогарячими стовбурами та дірчастим листям мандаринового кольору. Купи жовтих, бурштинових і фуксинових квітів світилися в тіні, немов мазки світної фарби.
Як сталося, що ми ще живі? вражено спитав старший із двох дипломатів. Останнє, що я запам'ятав, це блідо–рожевий гірський пік, який вилазить із хмар прямо на нас.
У нього ми не вцілили, заспокоїв начальство Ретиф. Нашої броні саме вистачило на те, щоб пом'якшити приземлення. Вона, разом із пружнистим листям, і врятувала наші шиї.
Де ми?
На острівці в північній півкулі, і схоже, що це єдина на планеті частина суші. Визначитися точніше у мене, боюся, не вийде, так що я взяв на себе сміливість призначити це місце Північним Полюсом.
Ну що ж, оглядаючись, зітхнув Магнан, полюс так полюс. А ці де? Знаєте, як на мене так краще здатися на милість Сковзалу. Чесно кажучи, не довіряю я цьому Оккійокку. Мені здається, в його рогатих очах таїться деяка підступність.
Боюся, що здатися прямо зараз нам не вдасться, сказав Ретиф. Ловці ще не приспіли.
Гмм. Не сумніваюся, що вони витратять на посадку більше часу, ніж ми. Я думаю, ми можемо поки що влаштуватися тут зручніше.
Так, але з іншого боку, розважливо сказав Ретиф, З якої статі нам їх чекати?
А хіба у нас є інша надія на порятунок?