Відкіля ви все це знаєте? Він здивовано вирячився на Ретифа. Мені здавалося, що це ми присвоїли тутешнім сторонам світу такі назви…
Ну, звичайно, вимовив Паросток, Я просто скористався прийнятою вами номенклатурою.
Однак, у вас фантастичний слух, зачаровано мовив Магнан. Ми з ним обговорювали ці назви в декількох милях звідси.
Від мене утаїтися досить важко, з деяким самовдоволенням сказав Паросток.
Для такої скромної квіточки він чудово розвинутий, помітив Магнан, коли вони рушили в дорогу.
Я підозрюю, що велика частина Паростка схована під землею, містере Магнане, відповів Ретиф. У тій його частині, яку ми бачили, просто немає місця для мовного центра.
Бог ти мій! підгрунтовий мозок, штибу гігантської картоплини? боязко промовив легко крокуючий Магнан. Моторошнувата думка, Ретиф.
Після двадцяти хвилин швидкої ходьби земляни вийшли на берег бурхливого струмочка, над яким величною аркою звисало листя. Тут вони повернули вправо і пройшли вздовж берега ще з чверть милі, поки не вийшли до безтурботного озера шириною в півмилі, у яке, утворюючи маленький бурштиновий водоспад, із плескотом спадав ручай.
Поки все, начебто, йде нормально, непевно сказав Магнан. Я, щоправда, не бачу ніяких ознак життя, тут навіть хатини немає, не те, що корабля…
Ретиф обігнув Магнана і рушив убік густих заростей, які ламали рівну лінію дерев, що стояли уздовж берега озера. Він розсунув широкі медяні листи і знайшов поїдену іржею металеву поверхню, яка ішла, згинаючись, у морок.
«Замурзана Енн II», прочитав він металевий напівобсипаний напис приварений до обшивки крихкого корпусу. Схоже, ми з вами знайшли корабель Ренфру.
Він відвів низьку гілку:
А от і сам Ренфру.
Чудово! Магнан поспішив підійти ближче, але завмер і з жахом витріщився на купку присипаних землею кісток, увінчаних оскаленим черепом, на якому ще вціліло франтівське кепі яхтсмена.
Це… Ренфру? тремтячим голосом запитав він.
Саме так, відповів звідкись згори глибокий голос. І повірте мені на слово, містере, чимало витекло самотнього часу з тієї пори, як він тут присів.
6
Двісті років плюс мінус два десятки, сказав Ретиф, вибираючись з бічного скособоченого ілюмінатора занедбаного корабля й обтрушуючи з долонь пил і лусочки іржі. Гоночна машина, зареєстрована на Конкордіаті та перероблена для далеких круїзів. Судячи з того, що залишилося від кают екіпажа, її пристосували для керування однією людиною.
Вірно, погодився гучний баритон, який доносився, як визначили земляни, з великої, схожої на орхідею квітки, що розпустилась серед листя футах у двадцятьох над їх головами. Один Ренфру і нікого більше. Він жив у маленькому світі, але, здавалося, був їм задоволений. Не те, щоб він був непривітний, ні, звичайно. Він був люб'язний, як тільки міг, доки не виникли труднощі з відльотом.
І якого роду, е–е, труднощі? спитав Магнан.
Він явно дуже засмутився, коли його корабель відмовився працювати. Я з усіх сил утішав його, пригощаючи різного роду історіями і віршами, співав веселих пісень…
Цікаво відкіля ви їх знали? різко запитав Магнан. Наскільки я зрозумів, Ренфру першим із землян відвідав цю планету.
Ну, зрозуміло, від нього я їх і довідався.
Боже всемилостивий, ви тільки уявіть, як ваша власна труна без кінця повторює все, що ви коли–небудь, говорили, прошептав, прикрившись долонею, Магнан.
А вам ніколи не доводилося розповідати Послу анекдот? запитав Ретиф.
Теж вірно, погодився Магнан. Але посли хоча б змінюють два–три слова і, як правило, саме ті, у яких міститься сама сіль.
Як сталося, що Ренфру звалився до вас на планету? поцікавився Ретиф.
Чому ж звалився, він якраз сів дуже акуратно.
Тоді чому ж він не зумів знову злетіти? вимогливо запитав Магнан.
По–моєму, він щось таке говорив про присутність чужорідної матерії в обмотках польових деформаторів, туманно відповів голос. Але до чого поглиблюватися в минуле? Сьогодення куди цікавіше! Такого пожвавлення тут не було з часу останнього льодовикового періоду!
Ретифе, вам не здається, що від усієї цієї ситуації смердить? неголосно запитав Магнан. Я якось не довіряю цій балакучій гарденії. Паросток затверджував, що він єдина на планеті істота подібного роду, але проте, перед нами ще один товариський овоч.
Та ні ж, моторно втрутився голос зверху, це справжня правда. Подумайте самі, навіщо я стану вам брехати?
Будьте настільки люб'язні, не підслуховуйте, холодно сказав Магнан. Те, про що ми розмовляємо, стосується тільки нас.
Якщо це стосується тільки вас, з деяким викликом відповіла орхідея, не треба називати мене картопляним мозком.
Боже мій, я сподіваюся, ви не станете звертати уваги на безвідповідальні плітки, з достоїнством відповів Магнан. Невже я схожий на людину, здатну вдатися до подібного до епітета?
Він наблизив губи до вуха Ретифа:
Цей в'юн заткне за пояс кожного, з ким мені коли–небудь, доводилося зустрічатися, включаючи сюди і дипломатичні прийоми!
Щось я таке хотів… задумливо вимовив голос угорі. Ага, ви згадали щось, іменоване автомобільним паркуванням. Мені хотілося б довідатися про них побільше, і крім того…
Очевидно, і про це вам теж сказав Паросток! гнівно обірвав його Магнан. Знай я, що маю справу з таким базікою, я б йому нізащо не довірився! Ходімо, Ретифе, пошукаємо місце, де можна хоч якось усамітнитися.
Боюся, містере Магнане, що… почав Ретиф.
Не тут, перебив його Магнан.
Він відвів Ретифа футів на сто уздовж берега і зупинився під якоюсь крислатою гілкою.
Я тепер зрозумів, що цей Паросток не тільки дуже підозрілий як джерело надійної інформації, але він ще і пліткар найпоганішого штибу. диний представник раси, гарненька справа! Помилуйтеся, я починаю підозрювати, що тут кожен кущик здатний балабонити без утоми!
Цілком можливо, погодився Ретиф.
Зовсім очевидно, продовжував Магнан, що нам залишається тільки одне: вибрати яку–небудь досить чесну на вигляд рослину і почати все спочатку, а саме, зачарувати її нашою щирістю і шляхетністю наших намірів, а потім, коли ми втремося їй у довіру, скористатися цією довірою для власної вигоди. Як вам це?
Знайоме, відповів Ретиф.
Прошу пробачення… Магнан, почувши голосок, який пропищав ці слова ледве не у саме його вухо, підстрибнув на цілий фут. А що означає в даному контексті слово «щирість»?
Досить небагато, сказав Ретиф, звертаючись до жменьки маленьких коричнюватих бутонів, майже непомітних у сіруватому листі, яке звисало над головами землян.
Та чи є в цій проклятій глухомані хоч одна місцинка, де можна побути наодинці з собою? тремтячим голосом запитав Магнан.