«Населення узбережжя Титаніку вкрай індивідуалістичне, можливо внаслідок щедрого довкілля, що не сприяє груповій діяльності. Мова, відображаючи цю рису, виражає в першу чергу настрій індивідуума, його емоційне ставлення до ситуації. Фактична інформація розцінюється як вторинна супутня обставина. Крім того, мова є співаною, зазвичай під супровід невеличкого музичного інструменту. Внаслідок цього дуже утруднене з’ясування фактів у мешканця Хвену або забороненого міста Зундару. Переважно вони пригостять вас витонченими аріями та продемонструють на диво віртуозну гру на тому чи іншому з численних музичних інструментів. Відвідувач цього чарівного світу, щоб уникнути крайнього презирства до своєї особи, має перш за все навчитися місцевій манері висловлювання».
Тиссель зробив примітку в нотатнику: «Знайти невеличкий музичний інструмент та інструкцію до нього» — і продовжив читання.
«Всюди й усьому достаток, якщо не надмір, як щодо харчу, так і щодо благодатного клімату. У зв’язку з цим більшість енергії народу та весь його вільний час направлені на ускладнення трибу життя. Ускладнення в усьому: ускладнена майстерність, наприклад різьблені ширми, що прикрашають лодії; ускладнена символіка, наприклад маски, які носить кожен; ускладнена напівмузична мова, яка чудово виражає витончені настрої та емоції; а найголовніше — неймовірна ускладненість міжособистісних взаємин. Престиж, особа, харизма, репутація, слава для сиренійця злиті в одне узагальнююче слово — стракх. Кожен має особистий стракх, який визначає, наприклад, якщо комусь потрібна лодія — чи стане він власником плавучого палацу, прикрашеного дорогим камінням, алебастровими ліхтарями, різнокольоровим фаянсом та різьбою з деревини, чи матиме лише хижку на плоті. На Сирені не існує жодних засобів платежу; одна-єдина валюта — стракх».
Тиссель потер підборіддя й читав далі.
«Маски носять постійно згідно з філософією, що людині не слід зважати на зовнішність, отриману проти волі внаслідок життєвих обставин; що людина вільна у виборі своєї зовнішності відповідно до свого стракху. У цивілізованих регіонах Сирени, точніше — на узбережжі Титаніку — людина буквально ніколи в житті не показує свого обличчя; воно — її найголовніша таємниця.
Азартні ігри, крім того, невідомі на Сирені; для сиренійського почуття власної гідності було б занадто отримати перевагу в якийсь інший спосіб, окрім стракху. Слово «фортуна» не має жодної відповідності в сиренійській мові».
Тиссель зробив іншу примітку: «Знайти маску. Музей? Гільдія акторів?»
Він закінчив читати статтю, швиденько покінчив із підготовкою, і вже назавтра був на борту міжсвітовика «Роберта Астроґарда», що летів на Сирену.
Корабель-перевізник сів на сиренійському космодромі, схожому на топазовий диск серед чорно-зелено-фіолетових пагорбів. Едвер Тиссель уперше ступив на землю Сирени. Його зустрів Естебан Ролвер, місцевий агент «Космошляху». Побачивши його, Ролвер закрив руками обличчя й відскочив.
— Ваша маска… — хрипко вигукнув він, — Де? Ваша? Маска???
Тиссель кивнув на валізу та відповів присоромлено:
— Я не знав, що…
— Надіньте, — мовив Ролвер, відвернувшись. Сам Ролвер носив витвір із тупоконічних зелених трикутників і лакованої синьої деревини. Чорне пір’я стирчало на щоках, а під підборіддям висів чорно-білий помпон, що створювало повний ефект іронічного виразу обличчя.
Тиссель неквапом припасовував маску до обличчя, міркуючи, — обернути все на жарт чи відповісти як того вимагають його повноваження?
— Ви вже вмасковані? — запитав Ролвер через плече.
Тиссель відповів ствердно й Ролвер повернувся. Маска приховала вираз його обличчя, але рука мимоволі потяглася до набору інструментів, пристібнутого ременем до стегна. Інструмент відтворив трель потрясіння та ввічливого обурення.
— Не вам, не вам носити маску цю! — заспівав Ролвер, — Але ж… де, як ви здобули її?
— Це копія маски, що належить музею в Поліполісі, — відповів Тиссель жорстко. — Я вважаю, що її достатньо.
Ролвер кивнув, його маска здавалася іронічнішою, ніж будь-коли.
— Авжеж, її достатньо, — мовив він, — Це — варіант із серії, відомої як Приборкувач Морського Змія. Призначена для церемоній, надягати її мають право лише особи найвищого стракху: принци, герої, майстри над майстрами, великі музиканти…
— Я не знав…
Ролвер зробив жест млявого розуміння.
— Всьому свій час. Зверніть увагу на мою маску. Сьогодні я ношу Пташку Гірського Озерця. Особи мінімального престижу — такі, як ви, я, будь-який інший іномирянин, — носять подібні.
— Дискримінація, — буркнув Тиссель, оскільки вони вже йшли через поле в напрямку низенької будівлі блокпосту, — Я вважав, що будь-хто має право носити те, що йому до вподоби.
— Звичайно, — повідомив Ролвер, — Носіть будь-яку маску, яка вам подобається… якщо ви можете це виправдати. Ось візьмемо, наприклад, мою Пташку Гірського Озерця. Я ношу її, щоб показати, що не претендую ні на що. Я не маю жодних претензій на мудрість, непримиренність, обізнаність, музичну обдарованість, безпощадність та ще дюжину інших сиренійських чеснот.
— А, скажімо, — спитав Тиссель, — що сталося б, якби я отак пройшовся вулицями Зундару?
Ролвер приглушено пирснув під маскою.
— Якщо б ви отак пройшлися доками Зундару — там, до речі, нема ніяких вулиць — ба навіть у будь-якій масці, вас би зарізали протягом години. Так сталося з Бенко, вашим попередником. Він не знав, як поводитися. Жоден з нас, іномирян, не знає, як поводитися. У Хвені нас терплять, поки ми знаємо своє місце. Але ви б навіть не змогли пройтися околицями Хвена в регаліях, що зараз начепили на себе. Будь-хто з тих, що носять Вогненного Змія або Громовика — звичайно ж, маску, ну ви розумієте — негайно б наблизився до вас. Він заграв би на своєму кродачі й якщо б ви не відповіли йому достойно на своєму скараниї — цьому чортовому інструменті, — він заграв би на своєму химеркині, під який розмовляють з рабами. Це вияв крайнього презирства. Але скоріш за все він би вдарив у свій гонг для поєдинків і відразу ж напав на вас.
— Я й не знав, що люди тут настільки дратівливі, — мовив Тиссель, приглушивши голос.
Ролвер знизав плечима та прочинив масивні сталеві двері свого офісу.
— Певні дії, звичайно, матимуть певні наслідки навіть на Центральній площі Поліполісу.
— Так, абсолютно згоден, — мовив Тиссель. Він роздивися офіс, — Навіщо вся ця безпека? Бетон, сталь?
— Для захисту від дикунів, — відповів Ролвер, — Вони поночі сходять з гір, крадуть що бачать, убивають всякого, кого перестрінуть на березі.
Він пішов до комірки й швидко повернувся, несучи в руках маску.
— Ось. Носіть цього Місячного Метелика; він не спричинить вам жодних неприємностей.
Тиссель без зайвого захоплення роздивився маску. Це була конструкція з хутра мишастого кольору; по боках ротового отвору стирчали жмутки вовни, на лобі — пара пухнастих антен. Білі шнури теліпалися коло скронь, а під очима нависали червоні брижі, що надавало масці похмурого й водночас комічного виразу.
— Який рівень престижу надає ця маска? — спитав Тиссель.
— Не надто високий.
— Але ж, кінець кінцем, я — Консульський представник! — спалахнув Тиссель, — Я представляю тут Соборні Світи, якихось там сотню мільярдів осіб…
— Якщо Соборні Світи хочуть, щоб їхній представник носив Приборкувача Морського Змія, вони мають прислати того, хто достойний носити Приборкувача Морського Змія.
— Гаразд, — глухо відповів Тиссель, — Добре, якщо так.
Ролвер делікатно відвів свій чіпкий погляд, поки Тиссель скидав Приборкувача Морського Змія та надівав скромнішого Місячного Метелика.
— Маю надію, що знайду щось відповідніше для себе в одній із місцевих крамниць, — мовив Тиссель, — Мені розказували, що будь-хто просто заходить і бере що йому впало в око, чи не так?
Ролвер критично оглянув Тисселя.
— Ця маска — тимчасова, звичайно — найвідповідніша. Вам поки що взагалі не варто нічого приймати в крамницях, аж поки не матимете достатній авторитет. Хазяїн крамниці понижується в престижі, якщо особа низького стракху кине оком на його найкращі витвори.
Тиссель роздратовано труснув головою.
— Мені ніхто нічого не пояснив! Звичайно ж, я знав про маски й про честь і сумління майстрів, але ж ця зацикленість на престижі… чи стракху, чим би воно не було…
— Пусте, — відрізав Ролвер, — Через рік-два вже дещо розумітимете. Ви, я певен, володієте їхньою мовою?
— Так, звичайно.