- А ми почекаємо, хм, побудемо тут. Хоча й ми цiлком певнi, що радiацiї нема.
- То чому ж?
- Ну, знаєте... Хiба можна врахувати всi фактори?
Все, що накипiло Террi на серцi, прорвалося нещадними дошкульними словами:
- Ви просто боягуз, генерале. Звичайнiсiнький боягуз! Тому ви й хочете цiєю бомбою компенсувати брак хоробростi...
Генерал клiпав очима, навiщось обсмикував френч i насторожено озирався.
З неприємного становища його виручив Девiд. Як завжди, швидкий, енергiйний, вiн пiдiйшов до них i кинув дружинi:
- Террi, я пiднiмуся, може, на пiвгодини...
- Подихати свiжим повiтрям?
- Так.
- В епiцентрi вибуху? Тодi й я з тобою! Бо тут i справдi задушливо.
- Поки що, генерале, - сказав Девiд, - ви зможете спостерiгати нас на екранi.
- Та вже ж, - ущипливо докинула Террi, - тут безпечнiше.
Одутле обличчя генерала пересмикнулося, але вiн промовчав, тiльки поворушив м'ясистими губами та кинув услiд гострi дротики поглядiв.
Хвилi набiгали, як i ранiше, океан обдавав теплим подихом, а скелi не було... На її мiсцi зяяла рвана рана, яку залила прозора вода.
- Боже мiй, - прошепотiла Террi, - яка жахлива сила... Такий невеличкий ящичок...
- Ефект вражаючий, - роздумливо промовив Девiд. - Коефiцiєнт корисної дiї - сто вiдсоткiв!
- Девiд! - Террi стала i пильно поглянула йому в вiчi. - Про яку "корисну дiю" тут можна говорити?
Лагiдно усмiхаючись, вiн поклав їй руку на плече.
- Не гарячкуй, Террi. По-перше, це - технiчний вислiв, а по-друге...
- Що "по-друге"?
- Поглянь, який краєвид!
Террi зiтхнула: тут i поговорити не можна...
- Та що ж краєвид... Менi здається, планетi боляче...
- Ну, не треба так перебiльшувати, - сказав Девiд. - Земля велика, дуже велика, i така подряпина...
- "Подряпина"! Зникла цiла гора... До речi, де вона дiлася?
- Матерiя, що брала участь у цiй реакцiї, анiгiлювалась.
- Тобто знищилась?
- Слово "анiгiляцiя" означає знищення, але ти ж знаєш, що матерiю знищити не можна, - почав пояснювати Девiд, i голос його набрав лекторського вiдтiнку. - При анiгiляцiї видiляється енергiя в сотню разiв бiльша, нiж при термоядерному синтезi...
- Жахливо...
- Нiчого жахливого. Вiдбувається перетворення часточок i античасточок в iншi, скажiмо, у фотони...
- Свiтло, променi?
- Так.
- Виходить, скеля зблиснула i... розсiялась свiтлом у космосi?
- I притому нiякої шкiдливої радiацiї, забруднення середовища...
- Справдi "чиста" робота. Але ти не враховуєш, Девiд, що середовищу таки завдається шкоди. Щойно ви пограбували планету...
- Не драматизуй, Террi. Кожного року наша Земля одержує з космосу приблизно десять тисяч тонн метеоритiв. Так що ця втрата швидко поповниться.
- Але ж ти знову...
- Нi, бiльше випробувань не буде, це - перше i останнє. Далi - серiйне виробництво таких... пристроїв.
- Казав би вже - бомб. Серiйне виробництво!
Обличчя їй затьмарилось, бiля вуст з'явилися зморшки, наче їй щось заболiло. В очах, якi так любив Девiд, темнiв смуток. Девiд стривожився за її здоров'я.
- Не треба так хвилюватися, Террi. Повiр менi, що все буде добре, все буде гаразд.
- Серiйне виробництво... - повторювала Террi. - Мабуть, уже дiдько потирає вiд утiхи свої пазуристi лапи: невдовзi на Землi загине все живе.
Девiд заспокоював її, але сказати мiг дуже мало, бо всю їхню розмову чути ж у бункерi! Тому й вiдбувся загальниками, на зразок: "Заспокойся, не треба згущувати фарб, усе стане на свої мiсця" i т.п. Террi тiльки зiтхала. Почувалася загнаною в кут, у безвихiдь.
Вони вже поверталися до бункера, де мало вiдбутись офiцiйне обговорення випробування, коли наткнулись на Вiру - дiвчина лежала ниць на вигорiлiй землi, неначе мертва.
Террi кинулась до неї з криком:
- Вiро! Що сталося?!
Дiвчина застогнала:
- Очi... Мої очi... Дайте пов'язку...