— Правда? — сказав він. — Бо я жодного виходу не бачу. Зброю одібрали, у танках замість снарядів болванки, кулеметів немає. Попереду смерть, позаду смерть.
— Ага! — зловтішно проказав Зеф, длубаючись у зубах. — Замочив штанці? Це тобі не каторжникам зуби рахувати…
Колона втягнулася у проміжок між рядами танків і зупинилася. Розмовляти стало важко. Просто на траві були встановлені розтруби гучномовців, оксамитовий магнітофонний бас повідомляв: «Там, за гребенем виярка, підступний ворог. Тільки вперед. Важелі на себе — і вперед. На ворога. Вперед… Там, за гребенем виярка, підступний ворог… Важелі на себе — і вперед…» Відтак голос урвався на півслові, і заходився горлати полковник. Він стояв на радіаторі свого всюдихода, батальйонні тримали його за ноги.
— Солдати! — горлав полковник. — Досить базікати! Всі по машинах! Головним чином водії, бо на решту мені наплювати. Але кожного, хто залишиться… — Він видобув свій пістолет і показав усім. — Зрозуміло, бовдури? Панове ротні, розвести екіпажі по танках!..
Зчинилася штовханина. Полковник, хитаючись на радіаторі, як жердина, продовжував щось вигукувати, але його не стало чути, бо гучномовці знову заходилися торочити, що попереду ворог і тому — важелі на себе. Усі бліцтрегери кинулися до третього ряду танків. Спалахнула бійка, у повітрі замелькали підковані черевики. Величезний сірий натовп повільно комашився довкола танків заднього ряду. Деякі танки почали рухатися, з них сипалися люди. Полковник геть посинів від напруги і зрештою заходився стріляти поверх голів. З лісу чорним ланцюгом бігли легіонери.
— Ходімо, — сказав Максим, міцно взяв Гая і Зефа за плечі і бігцем повів до крайньої машини в першому ряду — похмурої, плямистої, з безвадно опущеним гарматним стволом.
— Зачекай,.. — розгублено белькотів Гай, озираючись. — Ми ж четверта рота, ми ж он там, ми ж у другому ряду…
— Іди, іди, — сердито сказав Максим. — Може, ти ще і взводом покомандувати хочеш?
— Солдатська кісточка, — сказав Зеф. — Вгамуйсь, матусю…
Хтось ззаду схопив Максима за пасок. Максим, не обертаючись, спробував звільнитися — не вдалося. Він озирнувся. Позаду, ухопившись чіпко однією рукою, а другою обтираючи закривавлений ніс, плентався четвертий член екіпажу, водій, кримінальник на прізвисько Гачок.
— Ага, — сказав Максим. — Я й забув про тебе. Давай, давай, не відставай…
Він із невдоволенням відзначив про себе, що у метушні забув про цю людину, якій згідно з планом відводилася неабияка роль. Нараз вдарили жандармські автомати, по броні з нявкітливим вищанням застрибали кулі, довелося пригнутися і бігти прожогом. За крайнім танком Максим зупинився.
— Слухай мою команду, — сказав він. — Гачок, заводь. Зеф, у башту! Гаю, перевір нижні люки… Та ретельно перевір, голову зніму!
Він рушив кругом танка, оглядаючи траки. Навкруги стріляли, горлали, монотонно бубоніли репродуктори, проте він дав собі слово не відволікатися і не відволікався, лише відзначив подумки: репродуктори — Гай — не забути. Траки були у пристойному стані, але ведучі колеса викликали побоювання. «Нічого, згодиться, мені на ньому не довго їздити…» З-під танка спритно виповз Гай, уже брудний, з обдертими руками.
— Приіржавіли люки! — прокричав він. — Я їх не зачинив, нехай будуть розчинені, правильно?
«Там, за гребенем виярка, підступний ворог! — повідомляв магнітофонний голос. — Тільки вперед. Тільки вперед. Важелі на себе…»
Максим ухопив Гая за комір і притягнув до себе.
— Ти мене любиш? — сказав він, втупившись у розширені очі. — Віриш мені?
— Так! — видихнув Гай.
— Тільки мене слухай. Більше нікого не слухай. Усе інше — брехня. Я твій друг, тільки я, більш ніхто. Запам’ятовуй. Я наказую: запам’ятовуй.
Очманілий Гай швидко-швидко кивав, нечутно повторюючи:
— Так, так. Так. Тільки ти. Більше ніхто…
— Маку! — загорлав хтось у самісіньке вухо.
Максим обернувся. Перед ним стояв той дивно знайомий цивільний у довгому плащі, але вже без капелюха. Масаракш… Квадратне облуплене обличчя, червоні набряклі очі… Це ж Фанк! На щоці кривава подряпина, губа розбита…
— Масаракш! — горлав Фанк, намагаючись перекричати шум. — Оглухли ви, чи що? Впізнаєте мене?
— Фанк! — сказав Максим. — Звідкіля ви тут? Фанк обтер з губи кров.
— Ходімо! — прокричав він. — Швидше!
— Куди?
— До дідька звідсіля! Ходімо!
Він ухопив Максима за комбінезон і потягнув. Максим відштовхнув його руку.
— Нас уб’ють! — крикнув він. — Легіонери!
Фанк захитав головою.
— Ходімо! У мене на вас перепустка! — І, завваживши, що Максим не рухається: — Я шукаю вас по всій країні! Ледве знайшов! Ходімо негайно!
— Я не сам! — крикнув Максим.
— Не розумію!
— Я не сам! — гаркнув Максим. — Нас троє! Сам я не піду!
— Дурниці! Не меліть казна-що! Що за ідіотське благородство? Жити набридло? — Фанк захлинувся криком, схопився за горло і зайшовся кашлем.
Максим роззирнувся. Блідий Гай з тремтячими губами дивився на нього, тримав його за рукав — ясна річ, усе чув.
У сусідній танк двоє легіонерів заганяли прикладами бліцтрегера. Той хвицався.
— Один пропуск! — прогорлав Фанк зірваним голосом. — Один! — він показав палець.
Максим захитав головою.
— Нас троє! — Він показав три пальці. — Я нікуди без них не піду!
З бічного люка вистромилося віником руде бородище Зефа. Фанк облизав губи. Він був розгублений.
— Хто ви такий? — крикнув Максим. — Навіщо я вам потрібен?
Фанк мигцем глянув на нього і зиркнув на Гая.
— Цей з вами? — крикнув він.
— Так! І цей також!
Очі у Фанка зробилися дикі. Він шаснув рукою під плащ, витягнув пістолет і спрямував ствол на Гая. Максим щосили вдарив його по руці знизу вгору, і пістолет злетів високо у повітря. Максим, сам іще до кінця не збагнувши, що сталося, задумливо провів його поглядом. Фанк зігнувся, сунув ушкоджену руку під пахву. Гай коротко і точно, як на заняттях, вдарив його по шиї, і він повалився ницьма. Поруч зненацька вродилися легіонери, ощирені, спітнілі від роботи, змарнілі від люті.
— В машину! — гаркнув Максим Гаю, нахилився і підхопив Фанка під пахви.